Лисичка-сестричка и волк-дружище (Украинская сказка): Сказка.
Б ули собі дід та баба. От раз у неділю баба спекла пиріжків з маком, повибирала їх, поскладала в миску та й поставила на віконці, щоб прохололи. А лисичка бігла повз хатку та так нюхає носом; коли чує - пиріжки пахнуть. Підкралась до вікна тихенько, вхопила пиріжок моторненько та й подалась. Вибігла на поле, сіла, виїла мачок із пиріжка, а туди напхала сміттячка, стулила його та й біжить.
От біжить, аж хлопці товар женуть до води.
Здорові були, хлопці!
Здорова, лисичко-сестричко!
Проміняйте мені бичка-третячка за маковий пиріжок!
Де ж таки бичка за пиріжок!
Та він такий солодкий, що аж-аж-аж!..
Таки найшла одного, проміняла.
Глядіть же,- каже,- хлопці, не їжте пиріжка, аж поки я зайду в ліс!
Та й побігла і бичка гоном погнала. Ті підождали, поки вона сховалась у лісі, тоді до пиріжка, - аж там сміттячко...
А лисичка тим часом пригнала бичка у ліс, прив"язала його до дуба, а сама пішла рубати дерево на саночки. Рубає та й приказує:
Рубайся, деревце, криве й праве! Рубайся, деревце, криве й праве!
Нарубала дерева, зробила саночки, запрягла бичка, сіла та й їде. Аж біжить вовк-панібрат.
Здоров, вовчику-братику!
А де це ти взяла бичка-третячка та саночки?
От, де ж там? Бичка заробила, саночки зробила та й їду!
Ну, то підвези ж і мене!
Куди я тебе візьму? Ти мені й саночки поламаєш!
Ні, не поламаю, я тільки одну лапку покладу.
Та клади вже, ніде тебе діти.
От вовк і поклав лапку. Від"їхали трохи, вовк і каже:
Покладу я, лисичко-сестричко, і другу лапку.
Е, вовчику-братику, ти мені санки поламаєш!
Ні, не поламаю.
Ну, клади.
Вовк і поклав. Їдуть, їдуть, коли це - трісь!
Ой лишенько,- каже лисичка,- санки тріщать!
Та ні, лисичко-сестричко, то в мене кісточка хруснула.
Ну, дарма… Їдуть... А вовчик знову:
Покладу я, лисичко-сестричко, і третю лапку.
Та де ти її кластимеш! Ти мені зовсім санки поламаєш!
Та ні, чого б вони ламалися?
Та вже клади!
Тільки поклав, а саночки знову - трісь-трісь!
Ей, вовчику, саночки тріщать! Злазь, бо поламаєш!
Та де там вони тріщать! Що ж бо ти, лисичко-сестричко, вигадуєш? То я орішок розкусив.
Дай же й мені!
Так останній.
Проїхали ще трохи…
Ой лисичко-сестричко, сяду я й увесь!
Та куди ти сядеш? Тут ніде тобі й сідати!
Та я зібгаюсь так, що поміщусь.
Та ти мені санки зовсім поламаєш! Чим же я тоді дровець привезу?
От-таки, чого я поламаю? Я легенький. Сяду я, лисичко-сестричко, бо притомивсь. Я помаленьку.
Та вже сідай, нема де тебе діти.
От він убравсь зовсім у саночки, та тільки сів, а санки - трісь-трісь-трісь! Так і розсипались.
Давай тоді його лисичка лаяти:
А щоб тобі добра не було, капосний вовцюгане! Що це ти мені наробив?..
Лаяла його, лаяла, а тоді:
- Іди ж тепер та рубай дерево на санчата.
Як же його рубати, лисичко-сестричко, коли я не вмію і не знаю, якого треба дерева.
А, капосний вовцюгане! Як санчата ламати, так знав, а як дерево рубати, то й ні! Кажи: рубайся, деревце, криве й праве! Рубайся, деревце, криве й праве!
Пішов вовк. От увійшов він у ліс та й почав:
Рубайся, дерево, криве й криве! Рубайся, дерево, криве й криве!
Нарубав, тягне до лисички. Глянула та, аж воно таке корячкувате, що й на полицю в плуг не вибереш, не те що на полозок. Давай вона його знову лаяти:
Нащо ж такого нарубав?
Коли воно таке рубається!
А чом же ти не казав так, як я тобі веліла?
Ні, я так саме й казав: рубайся, дерево, криве й криве!
Ну і дурний же ти який і до того недотепний! Сиди ж тут, бичка доглянь, а я сама піду нарубаю. Пішла вона.
А вовк сидить сам собі, та так йому хочеться їсти! Почав він перекидати, що було в саночках,- ні, нема ніде нічого. Думав, думав та й надумав: «З"їм бичка та й утечу!..» Проїв дірку в бичка, з середини все виїв, а туди горобців напустив і соломою заткнув, а бичка під тином поставив і паличкою підпер. Тоді сам на втіки. Приходить лисичка до бичка, аж у нього з боку віхоть стримить… Лисичка хап за той віхоть, а звідтіля горобці - хрррр!.. Вона за паличку, тільки прийняла її, а бичок гуп - і впав!
Ну, стривай же ти, капосний вовцюгане! Я ж тобі це згадаю!
Та й побігла шляхом.
Біжить, коли це їде валка запізнілих чумаків з рибою. Вона впала серед шляху і ноги відкинула - притаїлась, мов нежива. Чумаки зараз її й побачили:
Дивіться, хлопці, яка здорова лисиця лежить!
Обступили її, перевертають.
Треба взяти - дітям шапочки будуть.
Кинули її на задній віз й знову рушили.
Їдуть попереду, а лисичка-сестричка бачить, що вони не дивляться, і давай кидати рибу з воза. Кидає та й кидає по рибці на шлях, усе кидає... Накидала багато та нишком і зіскочила з воза. Чумаки поїхали собі далі, а вона позбирала ту рибку, сіла та й їсть.
Зирк - аж і вовк-панібрат біжить.
Здорова була, лисичко-сестричко!
А що це ти робиш, лисичко-сестричко?
Рибку їм.
Дай же й мені!
Отак! Я скільки морочилась, ловила та й віддам йому? Піди, сам собі налови!
Та як же я наловлю, коли не вмію? Хоч навчи, як її ловити!
Та як же ловити? Піди до ополонки, встроми хвоста в ополонку і сиди тихенько та й приказуй: «Ловися, рибко, велика й маленька!» То вона й наловиться.
Спасибі за науку!
Побіг вовк мерщій на річку, та до ополонки, та хвіст в ополонку...
Ловись,- каже,- рибко, велика та все велика! Ловись, рибко, велика та все велика! Ловись, рибко, велика та все велика!
Не хочеться йому малої. А мороз надворі такий, що аж шкварчить! Лисичка ж бігає по березі та все:
Мерзни, мерзни, вовчий хвіст! Мерзни, мерзни, вовчий хвіст!
Що ти, лисичко-сестричко, кажеш?
Та то ж і я кажу: ловися, рибко, велика й мала!
А, ну й я так: ловися, рибко, велика та все велика!
Ворухнув вовк хвостом - важко вже. А лисичка:
Ото вже рибка почала чіплятися.
Трохи згодом:
Ану, вовчику, тягни!
Вовк як потяг, а хвіст уже прикипів до ополонки, - не витягне. А вона його ще й лає:
А, капосний вовцюгане, що ти наробив?! Бач, казав: «Ловися, рибко, велика та все велика»,- от велика начіплялася, тепер і не витягнеш. Треба ж тобі помочі дати, побіжу покличу.
Та й майнула на село. Біжить селом та гукає:
- Ідіть, люди, вовка бить! Ідіть, люди, вовка бить!
Як назбігалося людей!.. Хто з сокирою, хто з вилами, з ціпами, а баби з рогачами, з кочергами! Як почали вони того бідолаху-вовка періщити!
А лисичка тим часом ускочила в одну хату, - нікого нема, хазяйка побігла на річку вовка бити і діжу немішену покинула. Вона взяла вимазала голову в тісто - та в поле... Коли дивиться - вовк насилу лізе,- добре дали йому, сердешному. Вона зараз-таки прикинулась хворою, тільки тюпає, стогне... А вовк побачив її.
А,- каже,- така ти! Наробила ти мені добра, що й хвоста збувся!
Ой вовчику-братику, хіба ж то я? Хіба ж ти не бачиш, що з мене й мозок тече, так мене побили, що й голову провалили мені. Вовчику-братику, підвези мене!
Та я й сам нездужаю!..
Та в тебе ж тільки півхвоста нема, а мені й голову провалили. Ой-ой-ой, не дійду додому!..
Та сідай уже, нема чого з тобою робити.
Вона вилазить йому на спину, вмощується та так стогне.
Повіз її вовк.
От вона їде та все приказує:
Битий небиту везе! Битий небиту везе!
Що ти там, лисичко-сестричко, кажеш?
Та то я кажу: битий биту везе.
А сама знову нищечком:
Битий небиту везе!
От довіз він її до хатки:
Уставай, лисичко, доїхали!
Вона тоді плиг з вовка та:
Битий небиту привіз! Битий небиту привіз!
Вовк до неї, хотів її зубами, а вона в хатку та й зачинилася. Не влізе вовк. А вона ще визирає у вікно та й дражнить:
Битий небиту привіз!
Тупцявся вовк, тупцявся коло лисиччиної хатки - не влізе.
Ну й клята ж лисичка!.. От так піддурила!
Та й потяг додому.
А лисичка живе та курей ловить.
ла однажды лиса, повстречала волка, а волк и спрашивает ее:
— Где ты была?
— Я всюду ходила, я, — говорит, — мяса наедалась, ведь завтра пятница.
Волк отвечает:
— Я бы тоже поел, хоть и пятница.
— Ну, — говорит, — пойдем, я знаю одно место, уж там мы наедимся.
— Пойдем, — говорит.
Приходят, а там был силок. Только волк сунул туда голову, а дубок и потянул его вверх. Прибежала лиса, схватила мясо, села, да и ест. Тогда он ей и гово-рит:
— Ты говорила, что пятница, а сама вот сидишь да ешь?
— Э-э, теперь тебе пятница, ведь ты пятами до земли не достанешь.
Снялась лиса и пошла лесом. Зашла в монастырь, где живут чернецы. Пришла, осмотрелась, можно туда пролезть. Влезла, задушила двух гусей, а гуси подняли громкий крик. Выскочил чернец с посохом сучковатым, да и начал лису постригать. Да так постригал, что ку-рице негде и носом клюнуть.
Вырвалась она оттуда и в лес убежала. Встречает волка, а волк спрашивает:
— Где ты, сестричка, была?
у чернецов, я там постригалась, теперь я — святая.
А волк и говорит:
— А где ж это? Пойду, может и я постригусь.
Ступай, — говорит, — мне чернец давал двух гу-сей поесть, потом дал меду (а он ее бил, так это вот мед), а затем посохом постриг.
Приходит туда волк. Туда-то он влез, а назад вы-браться не может. Зарезал одного или двух гусей, — под-няли гуси крик. Выходит чернец, как закричит!.. А волк испугался, вмиг в дырку залез и зацепился ушами за гвоздь, вот он уши себе и вытянул, и с той поры все волки ушастые.
Жила-была лисичка и выстроила себе хатку. Наступили холода. Лисичка замерзла и побежала на село огня раздобыть, чтобы протопить.
Прибегает к одной старухе и говорит:
— Здравствуйте, бабуся! С праздничком! Дайте мне огоньку, я вам отслужу.
— Ладно, лисичка-сестричка. Садись погрейся маленько, пока я пирожки из печи выну.
А бабка маковые пирожки пекла. Вынула их, положила на стол, чтобы простыли.
А лисичка подглядела, да за пирожок, и вон из хаты.
Выела из середины мак, напихала в него мусору, залепила — и ну бежать.
Бежит, бежит, а хлопцы скотину на водопой гонят.
— Здорово, хлопцы!
— Здорово, лисичка-сестричка!
— Променяйте мне бычка-третьячка на маковый пирожок!
— Ладно! — говорят.
— Только смотрите не сразу ешьте, а когда я выбегу из села.
Поменялись.
Лисичка с бычком в лес. А хлопцы за пирожок, а там мусор.
Прибежала лисичка к своей хате, срубила дерево, смастерила санки, запрягла бычка и едет. А тут волк бежит.
— Здорово, лисичка-сестричка!
— Здорово, волчишка-братишка!
— Где ты взяла бычка-третьячка и санки?
— Сделала.
— Так подвези меня, лисичка-сестричка!
— Да как же я тебя возьму? Ты мне санки поломаешь.
— Нет, я только одну ножку поставлю.
— Ну, ставь.
Отъехали немного, а волк и говорит:
— Поставлю-ка я, лиснчка-сестричка, и другую ножку.
— Э, волчишка-братишка, ты же мне санки поломаешь.
— Нет, не поломаю.
— Ну, ставь!
Волк и поставил.
Ехали, ехали, вдруг: тресь!
— Ой, волчишка-братишка, ты мне санки ломаешь.
— Нет, лисичка-сестричка, это я орешек раскусил.
— Ну, смотри! Едут.
— Поставлю я, лисичка-сестричка, и третью ножку, — говорит волк.
— Да куда же ты ее поставишь? Ты мне санки поломаешь, на чем же я дровец привезу?
— Нет, — говорит, — не поломаю.
— Ну, ставь!
Волк поставил и третью ногу. Вдруг что-то: тресь!
— Ох, беда! — говорит лисичка. — Ступай себе прочь, волчишка. Ты мне совсем санки поломал!
— Нет, это я орешек раскусил.
— Дай же и мне.
— Нету, последний был.
Едут себе, едут. А волчишка и говорит:
— Сяду я совсем, лисичка.
— Да куда ж ты сядешь, волчишка-братишка? И санки разломаешь.
— Я легонечко.
— Ну, смотри!
Только волк сел, санки и развалились… Лисичка давай волка ругать. Ругала, ругала, да и говорит:
— Ступай, такой-сякой, в лес, дров наруби, на санки сруби дерево и притащи.
— Как же я срублю, если не знаю, какое дерево?
— А, такой-сякой! Как санки ломать знал, а дров нарубить не знаешь, — ругала, ругала, да и говорит: — Как войдешь в лес, скажи: “Рубись, дерево, кривое да прямое!”
Волк приходит в лес, да и говорит:
— Рубись, дерево, кривое да кривое, рубись, дерево, кривое да кривое!
Нарубил много. Кривые да суковатые, и на палицу не выберешь, не то что на полозья. Принес лисичке. Она посмотрела и давай его опять бранить:
— Ты, такой-сякой, видно, не так приговаривал, как я тебе велела.
— Нет, лисичка-сестричка, я стоял да все говорил:
“Рубись, дерево, кривое да кривое!”
— Ах, бесов сын, недотепа! Ну, сиди тут, я сама пойду нарублю.
Пошла. А волк сидит один, и есть ему очень хочется. Обыскал он всю лисичкину хату — нет ничего. Думал, думал и надумал: “Съем-ка я бычка и убегу”.
Проел у бычка дырку, выел, что было в середке, и напустил туда воробьев, а дырку соломой заткнул, а сам давай тягу.
Приходит лисичка, сколотила санки, села:
— Эй, бычок-третьячок!
А бычок не везет. Она его палкой. Как ударила — клок соломы и выпал, а воробьи — фыр-р-р-р.
— Ах ты, такой-сякой, волчище! Постой же! Будешь меня помнить!
И побежала. Легла на дороге и лежит. Идет обоз чумаков с рыбой; она притворилась мертвой. Чумаки смотрят — лисица.
— Возьмем-ка, братцы, да продадим, будет на что хоть погреться.
Бросили ее на последний воз и поехали. Едут и едут.
А лисичка-сестричка видит, что чумаки на нее не оглядываются, да все бросает по рыбке на дорогу, все бросает. Набросала много и сама украдкой спрыгнула.
— Здорово, лисичка-сестричка!
— Здравствуй, волчишка-братишка!
— Что делаешь, лисичка-сестричка?.
— Рыбу ем.
— Дай и мне!
— Ступай себе налови.
— Да как же я наловлю, если не умею?
— Ну как знаешь, а я не дам и косточки!
— Так хоть научи меня, как наловить? “Постой же! — думает лисичка. — Ты моего бычка съел, уж я тебя за это отблагодарю”.
— А так: ступай к проруби, опусти хвост в воду, потихонечку води и приказывай: “Ловись, рыбка большая и малая, ловись, рыбка большая и малая!” Вот она и наловится.
— Спасибо за науку, — молвил волк. Прибегает к проруби, опустил хвост в воду:
— Ловись, рыбка большая и малая, ловись, рыбка большая да малая! А лисичка с берега:
— Мерзни, мерзни, волчий хвост! А мороз на дворе трещит!.. Волк все хвостом водит да:
— Ловись, рыбка большая и малая! А лисичка:
— Мерзни, мерзни, волчий хвост! До тех пор ловил волк рыбу, пока хвост у него к проруби не примерз.
Тогда лисичка на село:
— Идите, люди, волка бить!
Как выскочили все с ухватами, с кочергами, с топорами, — убили волка. Тут ему, бедному, и конец. А лисичка и поныне живет в своей хатке.
Українська народна казка "Лисичка-сестричка" про хитру руду шахрайку, якій вдалося провести спочатку діда, а потім Сірого Вовка, надзвичайно популярна серед дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. Ця весела, навіть трохи комічна історія написана простою мовою, добре сприймається і легко запам"ятовується. Ну і, звичайно ж, несе в собі серйозний виховний момент. Познайомимося з нею ближче - вашій увазі представлена аудіоказка "Лисичка-сестричка".
Мораль казки "Лисичка-сестричка":
Казка розповідає про те, як одного разу взимку дід їхав з риболовлі і побачив на дорозі Лисицю, яка згорнулась клубком. Він поклав її в сани і подумав: "Буде подарунок дружині!". А Лисичка тим часом всю рибу по одній з воза на дорогу скинула і сама злізла. Дід приїхав додому з порожніми руками. Шахрайка всю рибу зібрала і сидить, їсть. До неї підійшов Вовк і попросив поділитися. Тоді хитра брехуха запропонувала йому самому наловити риби за допомогою хвоста. В результаті, Сірий примерз до ополонки, і його побили баби, що прийшли на річку по воду. А Лисиця залізла в один із будинків і потрапила в діжку з тістом, вся вимазалася. Зустріла вона Вовка, який на річці відірвав собі хвіст, і поскаржилася, що її теж побили, та так, що мізки назовні вилізли. Сірий посадив її на спину і повіз на собі в ліс, а вона тільки знай собі сидить і примовляє: "Битий небитого везе, битий небитого везе!".
Ось так хитра і підступна Лисичка двічі обдурила дурного і довірливого Вовка.
Аудіоказка "Лисичка-сестричка" для дитини принесе більше користі, якщо після її прослуховування ви поговорите з нею і задасте питання:
- Що віз чоловік у санях?
- В яку пору року відбуваються події казки?
- Чому Лисиця не захотіла поділитися з Вовком рибою?
- Хто побив Вовка? Чому?
- Кого в казці тобі шкода найбільше?
Нехай дитина разом з вами відповість на питання і спробує поміркувати - це добре розвиває розумові здібності, зв"язне мовлення, розширює словниковий запас. Разом виведіть мораль казки:
- Довіра - це дуже добре, але не можна безмежно довіряти кому б то не було. Довіра не повинна межувати з дурістю.
- Хто обдурив один раз - обов"язково обдурить ще раз. Пробачити брехуна можна, але довіряти йому вже не вийде.
- Обман - це дуже погано. До ошуканця не буде доброго ставлення, а його брехня рано чи пізно спливе на поверхню.
Аудіоказка "Лисичка-сестричка" для iPhone / iPad виховує в малюків чесність, неприйняття обману і нетерпіння дурості. Дурний і недалекий Вовк виглядає смішно і викликає жалість. А Лисиця хоч і розумна, але неприємна тим, що постійно бреше і підставляє інших героїв, адже з її вини нещасний Вовк був побитий і позбувся хвоста.